Mobile |
новини твого міста

Михайло Бучинський: "Нас не задовільнить зміна облич у владі. Ми бажаємо змінити країну!"

- Релігія 2071   0

Нещодавно Багатостраждальна Прекрасна Україна відсвяткувала першу Річницю Майдану. Події на тодішньому Майдані отримали вже чимало оцінок. І те, що там «стояла вся Україна», і що там «народилася нова нація», і що там «утворилася нова європейська історія». Така оцінка є характерною для подій Всеукраїнського масштабу (усім, хто бодай раз побував в центрі подій на Київському Майдані – їх не забути довіку!). Ненормальним є безкритичне його сприйняття як єдиного цілого – безпомилкового, безгрішного і безкласового. Проте найгіршою є пасивність, яку я неодноразово спостерігаю в мешканцях нашого регіону. Мовляв, було – то й було! Життя ж продовжується…

Оскільки події на Майдані були тісно пов’язані з духовенством, яке гаряче молилося за вкраїнський люд, і так само мерзло на морозі, благословляючи Свободолюбивих Відданих Українців – вершити історію України, - я вирішила запитати думку з приводу відлуння подій на Майдані сьогодні,  редактора газети Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ «Жива Вода», шанованого громадою служителя церкви Різдва Пресвятої Богородиці - отця Михайла Бучинського.

Михайло БучинськийМихайло Бучинський

«Якщо не я – то хто?!»

– Отче Михайле, Україна відсвяткувала Рік Революції Гідності. Рік розчарувань і здобутків. Рік змін. Рік постійної напруженої роботи. Рік перемоги над тиранією владного режиму… Проте чимало наших краян вже почали нарікати на ці зміни. Мовляв, подорожчання цін на комунальні послуги, економічна скрута, масове безробіття… І що дав цей Майдан? Якою є Ваша думка з цього приводу?

– Як я, будучи соціально свідомою людиною, можу оцінювати стан суспільства, яке продовжує боротьбу зі своїми проблемами, назрілими вже віддавна? Звісно ж, тільки з позитивного боку. Попри усе те, що лилася кров, і серед нас побутують гіркі розчарування, і були покидьки, які користали з цих «плодів» Майдану. Зараз вони «вмивають руки», добряче їх «нагрівши» попередньо.

І якась верства, яка іменує себе елітою, і не хоче ті проблеми розв’язувати, бо їй вигідно так жити (кліка клану януковичів) саме й породжує в декому з українців вищезгадану хибну думку. При оцінці здобутків та помилок Майдану, я, насамперед, звернусь до Святого Письма. Коли Ісус Христос говорить про царство Небесне, Він вказує на дітей. Тим самим, промовляючи: «… якщо не будете такі щирі та невинні, як оті діточки – не увійдете в царство Небесне!..» Беручи до уваги те, що рушійною силою на Майдані була молодь, наші з вами діти! Ота молодь, яку старше покоління називало безкультурною, невихованою, невдячною, і т. д. Такою, що не знає витоків нашої історії. Нездатною віднайти своє місце в житті, відведене їй Богом! Але з часом, події на Майдані показали, що старшим поколінням, коли воно давало таку негативну характеристику молоді, керувала звичайнісінька заздрість та нездатність побачити в людині ЛЮДИНУ. Яка згодом проявить себе в сотнях, що з любовю до України і з Молитвою до Бога, зможе кидатись на амбразури, спиняти лави злочинного «беркута»! Відстоюючи високі ідеали.

І знову ж таки, при оцінці подій на Майдані, звернуся вдруге до Святого Письма, у якому сказано, що «не хлібом єдиним житиме чоловік». А, звісно ж, добрими ділами. Ці слова сказав Христос, коли злий дух водив його по пустелі, спокушаючи земними багатствами.

Ще раз наголошую на тому, що рушійною силою на Майдані були не бомжі, які люблять халяву, як це дозволяла собі зверхньо говорити про Майдан тодішня злочинна влада, а саме молоді люди -  студенти,  цвіт суспільства ! Багато хто зі східних областей України – ті, яким світило реалізувати себе, як фахівцеві, в царині науки, могли б «умити руки», й закінчивши навчання у ВУЗ-ах, приносити користь суспільству у мирний спосіб. Але їхнє героїчне серце, нескорена натура, висока мораль, щира душа і ум, просвітлені Божою мудрістю, змусили їх сказати: «Якщо не я – то хто?!».

І вони прибули! Спочатку – на Майдан, а згодом вирушили на схід, в зону АТО. Хтось вже загинув, а хтось героїчно захищає нашу з вами свободу. І, власне, реалізує Божественну Мудрість про те, що «не хлібом єдиним житиме чоловік».

«Ми – народ, який має мету, ідеал, світлі цілі!»

Якщо говорити про суспільство, - то воно довго чекало такої участі. На тлі того, що держава не здатна була захистити себе, своїх громадян. І тоді люди беруться за справу, і показують, що вони не хочуть більше миритися з цим злом, яке на чолі з пшонкою, путіним, кремлем, зіпсованим корупцією, вважало нас всіх бидлом.

Я довго спостерігав за тими, які з багатших ставали ще багатшими. І за бідними, які зробилися зовсім убогими… Але ті багатії згодом зрозуміли, що земля «горить» у них під ногами, завантажили свої шикарні авто награбованим добром, і втікали, де могли, з надією повернутись до «кращих» часів. Проте, Україна, змінивши світогляд, їх вже не прийме, пам’ятаючи як ті олігархи, віддавали їх на поталу путіну. Таким не місце на території нашої держави!

Щодо протистоянь на Майдані, і протистоянь між громадою, і нарікань на важке економічне становище в державі – усе це спровоковане зграйкою «януковицьких недобитків» штучно. І такому, навіяному штучно сприйняттю світогляду, треба також протистояти. Чогось кращого за один рік не досягнеш. Тож не дивлячись на пролиту кров, на протистояння світоглядів, МАЙДАН – ЦЕ МОМЕНТ ІСТИНИ! Момент нашого очищення, перемоги світла на темрявою, добра над злом. Це – момент, коли запорошені в наших душах християнські цінності, як цінна книжка, - врешті-решт стали заново прочитаними, переосмисленими. Заговорили до нас мовою серця. Завдяки подіям на Майдані, ми усвідомили, що ми – нація, а не просто конгломерат людей, які самі не відають, чого хочуть? Ми – народ, який має мету, ідеал, світлі цілі!

«Краще п`ять років помилок і втрат – ніж сто років саботажу!» – Вацлав Гавел

– Події на Майдані, звісно, чого й слід було чекати від соціально-свідомого, оновленого суспільства, породили в Україні процес ЛЮСТРАЦІЇ. Адже владних перевертнів треба у якийсь спосіб вигнати з «насиджених» теплих місць. Чи є доцільною ЛЮСТРАЦІЯ у такий скрутний для країни час?

– Коли говорити про люстрацію, то недруги майданівців їм постійно дорікають тим, що вони неправильно проводять оновлення суспільства. Мовляв, нащо виганяєте з посад хороших спеціалістів, котрі добре знають і розуміють свою роботу. Ну і що з того, що вони колись були комуністами? Часи були такими. Та й узагалі, подивіться, як непогано усе-таки було за комуністів: медицина безкоштовна, освіта також. Та й ті комуністи вже – колишні.

Так кажуть егоїсти, які думають лише за власні інтереси, а не за суспільні. Бо ці колишні, тепер просто «перефарбувалися». Недооцінювати таких людей, звісно ж, не варто, але наслідувати їх не можна в жодному випадку.

Коли свого часу Президента Чехії Вацлава Гавела запитали: «Як ти приступатимеш до цієї люстрації, як до суспільного процесу? Адже потім клопотів не оберешся? Ти змушений будеш комусь перекривати «кисень», якомусь хорошому фахівцеві. Хіба той процес того вартує?». На що глава держави (тепер вже колишній) мудро відповів: «Краще п’ять років помилок і втрат – ніж сто років саботажу!». Учімося від нього.

Напевно, що слід пошанувати досвід тих, які були при владі, завдяки наявності партійних квитків. В душі далеко не всі з них були комуністами. Можливо не всі вірили в комуністичні ідеї і в радянські часи. Не всі були сексотами. Вміли вести господарку, були хорошими психологами, добре розумілися на людях. Не у всьому сліпо корилися владі. Але у них поступово згасав той дух нескореності! Та й по своїй суті, сама тогочасна владна система була дуже гнітючою, і, навіть, якщо в тій системі зароджувалось щось добре – вони було приречене на вимирання. Це стосувалося і господарки, і боротьби з корупцією, тощо. Тож з тим минулим слід назавжди розпрощатись! Бо ні державні кошти, ні передові технології чи реформи, не покращать добробуту громадян, якщо ми не звернемося до людського фактору.

 За попередні десятиліття формування Незалежної України ряд інших держав на руїнах падіння комуністичної системи радянського Союзу не бажали будувати свого майбутнього. Відмовилися від нього. Повністю поміняли суспільний лад. І ця зміна є якісною (візьмімо до прикладу Польщу, Чехію, Литву, Естонію і т. д.).

В Україні зміна означає прихід чогось нового. Якісного. На зміну тому, що вже своє віджило. Тож не може більше принести якоїсь користі суспільству. Тому, якщо люди, які відчувають велику приватну потребу у подальшому збагачуванні, але не здатні відчути дихання часу, і не готові вступитися добровільно – в тому випадку держава повинна навчитись таких людей поборювати і вказувати їм на належні місця. Звичайно ж, гріхи потрібно, прощати, але заради утвердження справедливості на землі, заради утвердження істини, за порушення потрібно карати. За зло – наказувати! Якщо до таких людей не доходить у мирний спосіб – то держава повинна знайти інші чинники як вияв наріжності людини. І таким способом, на мою думку, і є люстрація. Думка зіпсованої комуністичним минулим людини про те, що вона «нагребла» достатньо, і зможе забезпечити дітям та онукам безбідне життя – є хибною. Адже ситуація показує, що ми є нація, яка досягла певних успіхів і у цьому сенсі. Змінюється влада, реструктуризується політична структура, є певні напрацювання і в галузі економіки. Будемо надіятися, що з Божою поміччю, обравши до влади нових людей, взявши на озброєння нове думання, ми переможемо цей болісний процес – ЛЮСТРАЦІЮ. А довести його до кінця потрібно. Задля користі нашої держави.

Політику не можна творити без чистих рук

– Як розпізнати, чи дійсно люди, що започатковують зміну влади на місцевих рівнях, очолюючи нові осередки, дійсно хочуть змінити щось на краще? Чи тільки підтасувати факти на свій лад? Використовуючи цінності Майдану у власних меркантильних інтересах…

– Знову ж таки завдяки Біблійній мудрості: «Пізнаєте їх за плодами їхніми». Не зі всіма громадськими організаціями ми співпрацюємо, і їх діяльність я не беруся судити. Є організації, які у своїй діяльності дійсно беруть на всеозброєння ідеологію нашої держави, захист національних інтересів. А є й такі недобросовісні політичні та громадські діячі, які ними просто прикриваються. Варто б зайвий раз нагадати таким особам, що політику не можна творити без чистих рук.

Коли свого часу відомого політичного та громадського діяча Левка Лук’яненка запитали, як йому вдалося пронести невгамовний патріотичний дух крізь заслання та тюрми комуністичного режиму? Він відповів, що все його життя ним керувала не ненависть до ворогів, а любов до Української держави. Раджу недобросовісним політикам добре осмислити ці слова.

– Хочу запитати Вас, як отця, який має парафію у Стебнику, тож добре знає психологію людей, чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що Стебник є депресивним містом?

– Я не розумію значення слова «депресивне місто». Погоджуюся з тим, що є міста з регресивною економікою. Я не економіст. Тож зараховувати до них Стебник не буду. Хоча думку, яка є у Вашому запитанні, чув від багатьох зневірених стебничан.

Свого часу місто виконувало господарський план, видобувало калійну руду, виховувало покоління шахтарів. Та на жаль, з відомих на те причин, усе розпалося. Державні плани щодо Стебника також змінилися.

Певно, що через брак роботи якась перспектива у Стебника відсутня. Занепокоює і той факт, що керівництво міста також не належить собі. Воно підпорядковане Дрогобичу. З цим пов'язаний міський бюджет, державні дотації, тощо. Я не беруся судити фінансово-економічну ситуацію в місті, чи в країні, бо не є економістом за фахом. Але якщо вже говорити про тих людей, які втрачають роботу, які залишаються на маргінесі (на узбіччі) суспільно-політичного та господарського буття – то вони й справді не бачать якоїсь реальної перспективи зреалізувати себе в суспільстві. Оцінювати стан таких людей є справою психолога.

Свята Книга ще не стала для нас аксіомою нашого життя

– Але ж ви – священик, а, отже – цілитель людських душ. І повинні таких людей розрадити?

– Питання як? Я всіляко намагаюся вселяти людям, які до мене звертаються, як до духовної особи, віру в себе, надію, бажання боротися за своє майбутнє. Серед моїх парафіян є ті, які мають свій певний світогляд, своє бачення виходу з певних труднощів, є й ті, які шукають духовного порятунку. І ті, й інші змушені собі якось давати раду в житті.

Проблема депресії у Стебнику є проблемою нині усього суспільства. Її породила держава, яка, на превеликий жаль, належним чином не пошановує людські цінності. Не шанує ні людську гідність, ні право людини на працю. А живе лише тим, що розкидає наліво-направо пустопорожні обіцянки та красномовні гасла. За якими реально нічого не стоїть. І тим самим сіє у душах людей зневіру. В себе, в суспільство, в державу, як таку.

– На Вашу думку, чому не вдався в країні Першиий Майдан?

– Тому що ми занадто швидко повірили у свій ідеал, у свого вождя (не будемо персоніфікувати). Ні корупцію, ні помилки попередньої влади не поборюється одним, чи двома виходами на Майдан. Це процес – багатотривалий. Аби подолати людські немочі, треба пройти процес еволюції. Щодня молитися, осмислювати ситуацію.

На превеликий жаль багато хто з політиків (з тих, хто посідає владні щаблі) крізь пальці дивиться на те, що чорне по білому записане в Біблії. Свята Книга ще не стала для нас аксіомою нашого життя. І доки так буде – як би ці партії не називались, як би ці політики не перефарбовувались з яких би ніш (з одних в інші) вони не перескакували – доки ця людина не бажатиме заглянути у своє серце і не захоче змінити своє духовне життя до кращого – позитивних зрушень їй не бачити. І ладу вона в країні навести також не зможе. А лише декларуватиме своє бажання, не роблячи нічого для позитивних змін до кращого.

Тому, коли почали ділити «владного пирога» - кожен почав претендувати на щось більше, аніж заслуговує! Що з того вийшло – добре знаємо.

Розмову вела Вікторія Лишик, для СВ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
КОМЕНТУВАТИ
2 + 2 * 2 =